Стратегічне партнерство між Україною та Туреччиною як фактор безпеки і стабільності в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні

Стратегічне партнерство між Україною та Туреччиною надає їм широкі можливості для реалізації спільних і національних інтересів. Водночас, військовий, економічний та політичний потенціали України і Туреччини дають їм змогу зайняти лідируючі позиції і стати фактором безпеки та стабільності у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні. Все це дуже важливо для України в умовах російсько-української війни, бо є чинником, що сприяє зміцненню та покращенню можливостей нашої держави у протистоянні з агресором. А всі такі обставини свідчать про необхідність не тільки зміцнювати стратегічне партнерство між Україною та Туреччиною, але й виводити його на якісно новий рівень.

Розвиток відносин між Україною та Туреччиною є прикладом позитивної взаємодії двох країн. Їх взаємодія відповідає інтересам кожної і позитивно позначається на сусідніх з ними регіонах.

Насамперед мається на увазі об’єднання України та Туреччини у вигляді двостороннього стратегічного партнерства, як одного із полюсів Балто-Чорноморсько-Каспійської спільноти у складі країн Балтії, Центрально- і Південно-Східної Європи, Чорноморського та Каспійського регіонів. Незважаючи на різні стани країн, у них є низка спільних інтересів, що може консолідувати зусилля з їх реалізації. Йдеться про географічне розташування Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону на кордоні з Росією, що безпосередньо становить загрозу з її боку таким країнам. Так, Москва не приховує своїх намірів відновити сферу впливу колишнього СРСР включно зі згаданими країнами і регіонами. При цьому, вона готова втілити свої плани у військовий спосіб. Достатньо лише нагадати про напади росіян на Грузію в 2008 році і Україну в 2014 році та особливо розпочату Москвою повномасштабну російсько-українську війну у 2022 році.

Наразі цілком можливо, що Росія нападе на інші країни Балто-Чорноморського регіону, які знаходяться на вістрі її експансії в європейському напрямку. Ба більше, вона вже налаштовується до цього в рамках військових навчань на Європейському ТВД. Найбільшими із таких мають бути стратегічні командно-штабні навчання збройних сил Росії та Білорусі «Запад-2025» восени поточного року. Адже РФ поновила їх проведення, незважаючи на участь більшої частини російських військ у війні проти України.

Сценарій навчання передбачає опрацювання одного із варіантів повномасштабної війни між Росією та США/НАТО на Європейському ТВД. Згідно з таким варіантом, основними районами військового зіткнення сторін визначаються Балтійський та Чорноморський регіони. Саме там і плануються ключові операції, що визначено в оперативних планах ЗС РФ.

Такий підхід повністю відповідає сьогоднішній воєнно-політичній ситуації у світі та Європі, якій характерне загострення конфронтації між Росією і Заходом до рівня колишньої Холодної війни. А Балто-Чорноморський регіон розташований між ними. З огляду на таке воєнно-стратегічне положення, він і може стати головною ареною бойових дій. А в Україні вони вже відбуваються не один рік.

Військові загрози з боку Москви існують також для країн Каспійського регіону. Так, Росія має територіальні претензії до Казахстану, що неодноразово озвучували російські політики, допускаючи можливість реалізації таких планів за допомогою військ.

Збройні сили Росія також може застосувати для взяття під контроль Грузії, Молдови та Азербайджану. Як вже згадувалося, у 2008 році це було зроблене Москвою стосовно Грузії. А однією з цілей війни Росії проти України називається вихід до Придністров’я з подальшим вторгненням до Молдови. Поки що Москва утримується від реалізації своїх військових планів щодо Азербайджану. Вона навіть не втрутилася у дії Баку з відновлення ним контролю над Нагірним Карабахом. Але це лише тимчасово і через відсутність у неї необхідного потенціалу. За таких умов Росія є для України безпосереднім ворогом та агресором. Для країн Балтії, Центрально- та Південно-Східної Європи і Чорноморського регіону вона є потенційним супротивником.

З певних міркувань політичного та економічного характеру Туреччина не визначає супротивником Росію, не пориваючи з нею зв’язки. Однак це не змінює суті такої справи. Тим паче, що Москва визнає Туреччину своїм супротивником, готуючись до війни з нею також. Молдова і Грузія з її нинішньою владою та Азербайджан також утримуються від відкритого визнання Росії в якості їх недоброзичливця. Як і у випадку з Туреччиною, це має політичні та економічні причини, однак не зменшує рівня російських загроз їх безпеці.

Наведені обставини відверто вимагають об’єднання зусиль країн Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону у стримуванні Росії та відбитті можливої агресії з її боку. Наразі це вже виконується в рамках НАТО, членами якого є країни Балтії і Центрально- та Південно-Східної Європи, а також Туреччина. А Україна виступає партнером Альянсу та отримує від нього всебічну допомогу. З тією ж метою формується нова система безпеки Європи, яка поки що здебільшого залишається європейською складовою Північноатлантичного союзу.

З часів нападу Росії на Україну в 2014 році головним змістом оперативних планів ОЗС НАТО та ЗС США в Європі знову стало виконання згаданого вище завдання. А їх опрацюванню присвячена більшість із навчань, що відбуваються на Європейському ТВД. У поточному році основними із них є СКШН «Defender Europe-25», яке триває в травні-червні саме у Балто-Чорноморському регіоні.

Разом з тим, за всієї поваги до наших партнерів по НАТО, на даний час вони не можуть ефективно протистояти Росії у військовий спосіб та й роблять все для того, аби уникнути такого. Наразі до цього здатні лише Україна та Туреччина.

З Україною все зрозуміло. На полі бою вона вже понад три роки відстоює себе та Європу. І не тільки стримує «другу армію світу», але і завдає ударів у відповідь. В тому числі, по центру ухвалення злочинних рішень, яким є Москва. Звичайно, ми користуємося допомогою з боку США, Європи та інших країн, однак, основний тягар у боротьбі з Росією все ж на Україні та Силах її оборони. Саме вони є найбільш потужною армією в Європі, з бойовим досвідом та готовністю до протидії агресорові.

Попри своє стримане ставлення до Росії та небажання надмірно загострювати відносини з нею, Анкара також жорстко відстоює свої інтереси, в тому числі застосовуючи військову силу. В липні 2016 року турецькі ЗС збили російський літак Су-24, що порушив повітряний простір Туреччини при виконанні ударів по протурецьким повстанцям в Сирії. А в 2023–2024 роках Туреччина надала допомогу Азербайджану у відновленні ним контролю над Нагірним Карабахом, який був окупований союзником Росії — Вірменією. І, нарешті, в 2024 році Туреччина зіграла провідну роль у падінні режиму Б. Асада в Сирії, який був головною опорою Москви на Близькому Сході.

Тому саме Україна та Туреччина можуть стати основою системи безпеки в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні як частини більш широкої системи безпеки Європи, що поширюється і на сусідні з нею регіони.

Україна вже є однією з основних сил у стримуванні експансії Росії у західному напрямку і розглядається Європою в якості ключового елементу її безпеки. Своєю чергою Туреччина є стримуючим чинником експансії Росії в Чорноморському регіоні та її поширення на Середземноморський регіон, а також на Кавказі і певним чином у Каспійському регіоні. А разом з іншими союзниками і партнерами вони можуть повністю покласти край спробам Росії встановити контроль над Балто-Чорноморсько-Каспійським регіоном.

Поряд з посиленням своєї безпеки у країн Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону є також низка інших спільних інтересів.

Так, у політичній сфері основними з них є забезпечення можливостей суверенного та незалежного розвитку, а також зміцнення своїх позицій у регіоні і світі. При цьому об’єднуючим чинником для Балто-чорноморсько-каспійських країн знову ж таки є зазіхання з боку Росії, яка намагається їх собі підпорядкувати. Зараз серед міжнародних організацій, що дають можливість консолідувати політичні зусилля згаданих країн, є лише ООН та ОБСЄ, у яких спільні позиції з певних питань. Однак у таких організацій більш широкі цілі, що не можуть в повній мірі виражати їх інтереси. Тим паче, що до них входить Росія. Тому більш перспективним вбачається поєднання потенціалів різних регіональних організацій, до яких входять Балто-чорноморсько-каспійські країни. Причому, деякі з них є членами кількох таких організацій, що дає їм змогу виконувати функції зв’язкових ланок між ними. До таких об’єднань відносяться Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Організація Тюркських держав (ОТД) та Ініціатива Балтійського, Адріатичного та Чорного морів (або просто Тримор’я).

Серед Балто-чорноморсько-каспійських країн Україна входить до ОЧЕС та є партнером Тримор’я, а Туреччина є членом ОЧЕС і ОТД, що є унікальним положенням серед інших. Тому саме вони і можуть бути важливою об’єднуючою ланкою.

Спільні економічні інтереси країн Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону більш конкретні та прагматичні, зокрема вони концентрують зусилля у справі з реалізації інфраструктурних, енергетичних та цифрових проєктів. Можливості для цього надаються їх розташуванням на транспортних шляхах між Європою та Азією і Близьким Сходом, а також наявністю у тих, чи інших розвинутих промисловості та сільського господарства, науково-технічних потенціалів, широких мереж залізничної, автомобільної і трубопровідної інфраструктури та запасів енергоносіїв. Тому основні зусилля таких країн зосереджені на створенні єдиної транспортно-логістичної системи від Балтійського до Чорноморського і Каспійського регіонів у спосіб об’єднання їх залізничних, автомобільних, морських, повітряних, трубопровідних, оптоволоконних та інших комунікацій.

Це надає додаткових можливостей для їх економічного розвитку та сприяє зміцненню торговельно-економічних зв’язків між Європою та Азією і Близьким Сходом. Водночас покращується енергетична безпека Європи, а країни Каспійського регіону отримують альтернативні виходи на зовнішні ринки. Завдяки таким діям вони вже суттєво знизили свою залежність від Росії, що дає їм змогу проводити більш незалежну від неї політику. Такі можливості мають особливе значення в умовах загострення конфронтації між Росією та Заходом через її війну проти України. Тим самим була суттєво підвищена роль Балто-чорноморсько-каспійських країн у відстоюванні інтересів Європи.

Основними зі згаданих вище проєктів у Балтійському регіоні та в Центрально-Східній Європі є вдосконалення транспортного сполучення в рамках кількох транспортних коридорів, а саме — Via Baltica, Rail Baltica та Via Carpatia, які з’єднують їх з рештою континенту. А у Чорноморському та Каспійському регіонах серед них можна відзначити розвиток комунікацій «Серединного коридору» між ними та «Північ-Південь» — з Китаєм.

Географічно Україна та Туреччина знаходяться разом, в центрі Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, а їх транспортно-логістична інфраструктура найбільш розвинена порівняно з іншими країнами. Тому вони можуть стати і центром інтеграції їх комунікацій.

Втілення таких планів потребує подальшого зміцнення стратегічного партнерства між Україною та Туреччиною. Основу для цього створює низка угод, а саме: Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Туреччиною від 4 травня 1992 року; Спільний план дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Туреччини з розширеного співробітництва від 2 квітня 2004 року; Спільна декларація про створення Стратегічної ради високого рівня між Україною та Туреччиною, якою встановлено стратегічне партнерство між двома країнами від 25 січня 2011 року; Рамкова військова угода між Кабінетом Міністрів України та урядом Турецької Республіки від 16 жовтня 2020 року; Угода про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною від 3 лютого 2022 року.

Такі документи забезпечили сприятливі умови для активізації співробітництва між Україною і Туреччиною за всіма напрямами. Серед них найбільших успіхів було досягнуто у торговельно-економічній сфері. Так, до початку повномасштабної війни Росії проти України, Туреччина вийшла на третє місце серед партнерів нашої держави. За підсумками 2021 року обсяги торгівлі між двома країнами склали близько 8 млрд дол. США.

При цьому Україна в основному постачала Туреччині чорні метали, зернові культури, руду, шлаки та золу, а отримувала від неї різноманітну машинобудівну продукцію, метали, нафту і нафтопродукти. Водночас реалізовувались близько 30 спільних високотехнологічних проєктів у авіакосмічній та оборонно-промисловій сферах. На території України здійснювали економічну діяльність понад 700 підприємств із турецьким капіталом, що сприяло інтенсивному розвитку двосторонніх торговельно-економічних відносин.

Стратегічне партнерство з Туреччиною стало для України особливо важливим після нападу на неї Росії в 2014 році та особливо з початком повномасштабної війни в 2022 році.

По суті, війна стала поворотним пунктом в українсько-турецьких відносинах. Так, Туреччина засудила дії Росії за її вторгнення до Криму та анексію півострова, підтримала територіальну цілісність України та відмовилась визнавати «референдум» на Кримському півострові і його «російський статус». Не визнала Туреччина і самопроголошені «республіки» на Донбасі. Згодом Анкара брала участь у різного роду переговорах та діалогах, які стосувалися теми нападу Росії на Україну. При цьому особливу увагу Туреччина надавала питанню захисту кримських татар. Крім того, вона надсилала гуманітарну допомогу постраждалим від збройного конфлікту на Донбасі.

Було активізовано також і військово-технічне співробітництво між Україною та Туреччиною. В цьому зв’язку головну роль зіграли поставки до України турецьких ударних БПЛА Bayraktar ТВ 2 та боєприпасів до них.

Ще більш гостро Анкара зреагувала на повномасштабне військове вторгнення Росії до України. Так, вже 24 лютого 2022 року президент Туреччини Р. Ердоган виступив з офіційною заявою, прямо назвавши дії Росії війною проти України. Наступного дня лідер Туреччини у телефонній розмові намагався переконати Путіна припинити війну. Однак, найвідчутнішим для України стало рішення Анкари щодо зачинення Чорноморських проток для військових кораблів, що було зроблено на підставі Конвенції Монтре. Як наслідок, Росія не змогла посилити корабельний склад Чорноморського флоту, який почав зазнавати втрат.

Турецькі БПЛА Bayraktar ТВ 2 можна вважати справжнім порятунком для України. На початковому етапі війни вони були одним із основних та найбільш дієвих засобів ЗСУ, яким ефективно знищувалася бронетанкова та інша техніка противника.

Вагомим внеском у вирішення проблем України, пов’язаних з війною, стало збільшення Туреччиною обсягів експорту до нашої держави таких товарів як нафтопродукти, електрогенераторні установки, літальні апарати, транспортні засоби, металопродукція, шини, ліки та продукти харчування.

Суттєво зросли і військові поставки Туреччини до України. Лише в першому кварталі 2022 року Туреччина передала Україні БПЛА, боєприпаси, військову техніку та спорядження на суму близько 60 млн дол. США. Наступним важливим кроком стала домовленість щодо передачі Україні спеціалізованої техніки для розмінування та відновлювальних робіт. За участю Туреччини була вирішена також проблема з відновлення експорту Україною зерна та іншого збіжжя, який був заблокований Росією. За активного сприяння Анкари, в липні 2022 року у м. Стамбул було підписано Ініціативу з безпеки транспортування зерна із українських портів, або, так звану, Чорноморську зернову ініціативу, учасниками якої стали Україна, Росія, Туреччина та ООН.

Україна вдячна Туреччині за прийом та облаштування біженців на своїй території. Згідно зі спеціальною програмою «АСАМ», їм надається медична, гуманітарна і фінансова допомога. Прийняла до себе Туреччина і близько тисячі дітей-сиріт з південних регіонів України. До гуманітарних аспектів роботи Туреччини можна віднести і її роль в обміні полоненими.

Окремим аспектом дій Анкари стала участь у припиненні війни. Як відомо, вона виступила посередником у переговорах між Україною та Росією, які відбувалися на її території в березні 2022 року. Незважаючи на те, що вони завершились безрезультатно, було створено відповідний прецедент. На його основі в травні 2025 року діалог було продовжено.

Крім того, Анкара підтримала Українську формулу миру, брала участь у «Кримській платформі» та голосувала за українські резолюції у Генеральній асамблеї ООН. Туреччина є також однією з країн, які висловили готовність брати участь у справі з надання Україні реальних гарантій безпеки у формі направлення до неї своїх військових контингентів.

Та не все так просто, як би хотілося. Туреччина відмовилась приєднуватися до санкцій США і ЄС стосовно Росії, в тому числі, продовжила торговельно-економічне і військово-технічне співробітництво з нею та зберегла відкритим своє небо для російських літаків. Тут є як політичні, так і економічні причини. Так, Туреччина намагається балансувати між Росією та США і Європою, що дає їй змогу зміцнювати свої позиції як регіонального лідера. Крім того, Анкара суттєво зацікавлена зберегти доступ до російського продовольчого ринку, який дає їй близько 25 млрд дол. доходів за рік. А російські туристи протягом року приносять Туреччині 17 млрд дол. Втім, все це компенсується позитивними аспектами українсько-турецьких відносин.

Наведені обставини створюють сприятливі можливості для подальшого зміцнення стратегічного партнерства між Україною та Туреччиною як під час війни, так і після її закінчення.

Зважаючи на інтереси сторін, ситуацію в світі та регіоні, а також на наявний досвід, їх основними напрямами можуть бути:

• у політичній сфері — поглиблення взаємодії сторін у світових та регіональних міжнародних організаціях; пошук шляхів політичного врегулювання безпекових проблем Чорноморського регіону; обмін досвідом щодо співпраці з Європейським Союзом;
• в економічній сфері — розвиток торговельно-економічних зв’язків сторін, включно: зі збільшенням Україною поставок зернових культур до Туреччини; з спільною розробкою та виробництвом озброєнь і військової техніки; з забезпеченням енергетичних потреб України; з участю у роботі транспортних коридорів Європа-Азія та Європа-Близький Схід; з залученням Туреччини до післявоєнного відновлення України;
• у безпековій сфері — продовження спільної діяльності з припинення війни Росії проти України; стримування Москви та гарантування безпеки у регіоні Чорного моря у післявоєнний період; співпраця сторін в рамках НАТО.

Окрема увага України та Туреччини може надаватися підвищенню їх ролі та значення у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні на основі визначених вище передумов для цього.

Таким чином, розвиток стратегічного партнерства між Україною і Туреччиною та об’єднання їх зусиль дадуть їм змогу посісти місце лідерів Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, а також стати чинником стабільності і безпеки на його території.

Це сприятиме реалізації їх спільних і національних інтересів. Країни доповнюють одна одну, але мають і певні особливості. Основними з них є: відновлення миру в Україні та безпека в Чорноморському регіоні; збереження суверенітету та недоторканість державних кордонів всіх країн регіону і безумовне дотримання ними норм міжнародного права; сприятливі умови для взаємної економічної діяльності.

Досягнення зазначених цілей є складним завданням та потребуватиме відповідних зусиль, однак вони будуть виправдані отриманими результатами.

 Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики